Архітектурні дива

Палаци й особняки в Стамбулі і на околицях міста

Палац Долмабахче

Сад Долмабахче, розташований на європейській стороні Босфору в Стамбулі, спочатку був затокою. У XVII столітті, за часів правління султана Ахмеда I та його наступника Османа II, затоку поступово засипали, щоб розширити імператорський сад. Внаслідок цього він став відомим під назвою «dolmabahçe» («долмабахче»), що буквально означає «насипний сад». Окрім того, у XVII столітті в саду був побудований палацовий комплекс, відомий як набережний палац Бешикташ. Однак у XIX столітті, під час правління султана Абдульмецида II, оригінальний дерев'яний палац був зруйнований, а Долмабахче був побудований на території як головний імператорський палац. Королівська сім’я переїхала на це місце, залишивши свій давній дім, палац Топкапи, у Фатіху. Палац Долмабахче був побудований знаменитою родиною Балянів, Нікогосом і Карабетом Балянами, і це був один з найкращих зразків неоосманського стилю, який поєднав італійський та французький художні стилі епохи Ренесансу як зі стилями бароко, так і з османською архітектурою.

Палац Топкапи

Розташований на історичному півострові Стамбула, у районі Фатіх, палац Топкапи слугував за головну резиденцію та адміністративний штаб у найславетніший період існування Османської імперії. Перші будівлі палацу були споруджені з 1451 до 1481 р., відразу після підкорення Стамбула Фатіхом Султаном Мехмедом. Виходячи на знамениту площу Святої Софії, Імператорські ворота (Баб-І Хумаюн) ведуть до першого двору, де знаходиться церква Святої Ірини (інша назва — церква Святої Ірени) та різноманітні павільйони, а також найстаріша будівля — Кахельний павільйон. Перший двір веде до другого двору із Середніми воротами (Баб-ус Селам), де можна знайти будівлі палацу. Третій двір відкриває секцію Гарему, де жили великі сім'ї імператорської родини. І, нарешті, четвертий двір, через який можна увійти через кімнату скарбниці з критою доріжкою, розташований у самому кінці комплексу.

Палац Кючуксу

Розташований на азіатському березі Босфору, в сучасному районі Кючуксу в Бейкозі. На території, де був побудований павільйон Кючуксу, спочатку знаходився сад імператорської родини. На початку XVIII століття, за часів правління султана Махмуда, був побудований двоповерховий палац із деревини. Першим палацом також користувались султани Селім III і Махмуд II, однак згодом, під час правління Абдулмецида в XIX столітті, дерев’яний павільйон був зруйнований з метою будівництва нового. Палац Кючуксу спроєктував та побудував Нікогос Балян, член відомої родини Балянів. Це відносно невеликий павільйон, побудований для короткострокового перебування на заміських екскурсіях султанів або для мисливських поїздок у сусідні ліси.

Павільйон Іхламур

Павільйон розташований у сучасному районі Бешикташ у Стамбулі, а долина Іхламур була популярним місцем для пікніків у XVIII столітті. Однак у XIX столітті, під час правління султана Абдулмецида, поряд з багатьма іншими палацами та павільйонами, побудувати які було доручено родині Балянів, також з'явилися павільйони Іхламур. Павільйони складаються з двох будівель (Церемоніального павільйону та павільйону Свити), і обидві будівлі мають риси стилю бароко.

Айнали Кавак

Це був четвертий за величиною палац у Стамбулі (після палаців Долмабахче, Топкапи й Ускюдар), а павільйон Айнали Кавак — єдина збережена будівля однойменного палацу. Розташований на березі Золотого Рогу поблизу старої корабельні, він також був відомий як палац Терсане (Tersane, що у перекладі означає «корабельня»). Перші будівлі комплексу були споруджені у XVII столітті, однак до кінця XVIII століття завдяки багатьом новим доповненням павільйон став називатися палацом. Павільйон Айнали Кавак — одна із цих будівель, яка, як вважається, датується часом правління султана Ахмеда III. Саме султан Селім III зруйнував багато будівель палацу, щоб збільшити корабельню. Цей султан проводив більшість свого часу в павільйоні Айнали Кавак, де він написав багато класичних османських музичних творів. На його честь відомий османський каліграф вигравірував деякі куплети на вікнах.

Павільйон Шале

Павільйон Шале — одна з багатьох будівель комплексу палацу Їлдиз, що був побудований у 1880 р. для султана Абдулхаміда II, який залишив палац Долмабахче та оселився в новому місці. Палац був розширений додатковими будівлями, спроєктованими та побудованими відомим італійським архітектором тієї епохи, Раймондо Д’Аронко. Павільйон Шале приймав багатьох видатних відвідувачів, таких як Вінстон Черчилль, Шарль де Голль та імператор Вільгельм II.

Палаци та особняки за межами Стамбула

Агрі

Палац Ісхак-паші

Палац Ісхак-паші розташований на відстані 5 км у напрямку на схід від Догубаязита на віддаленому південному сході країни, прямо на Шовковому шляху. Він був побудований на одному з пагорбів гори і вважається унікальним зразком доби тюльпанів у XVIII столітті. Архітектурний стиль комплексу являє собою суміш османської, перської, вірменської та сельджуцької традицій. Фасади були прикрашені різаним каменем та барельєфами, що представляють мистецьку традицію сельджуків. Дерево також використовувалось як декоративний елемент, особливо для створення балок, які були побудовані як тривимірні скульптури, що мають символічне значення в турецькому мистецтві. Комплекс був завершений Ісхак-пашею в 1784 р., як свідчать написи на дверях гаремної частини. Ісхак-паша був першою людиною, яка створила та застосувала систему опалення за зразком системи обігріву у лазні. Будівля була серйозно пошкоджена у XIX столітті через війни та землетрус. Однак у 1992 р. міністерство культури ініціювало програму реставрації, а згодом, у 2000 р., палац було внесено до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Амасья

Особняк Хазеранлар

Один з найкрасивіших зразків народної архітектури XIX століття в османський період, особняк Хазеранлар знаходиться в Ялибою (Yalıboyu), в Амасьї. Особняк був побудований у 1865 р. для Хазеран-ханим, відомої місцевої жительки. Після оновлення, особняк у 1986 р. був перетворений на музей етнографії.

Карабюк

Будинки в Сафранболу

Розташоване на північному сході Туреччини місто Сафранболу дає нам можливість побачити резиденції османського періоду, що датуються XVIII століттям. Сафранболу, оточене річками, з пологим ландшафтом, виглядає як місто, прикрашене безліччю терас. Загалом будинки мають два-три поверхи і побудовані з дерева та каменю. Перші поверхи були побудовані з каменю, як і багато османських будинків, датованих XVIII століттям. Підкріплені контрфорсами, верхні поверхи є просторими, незважаючи на невелику площу. Оскільки верхні поверхи були побудовані для того, щоб пропускати максимальну кількість сонячного світла, осі будинків злегка зміщуються між поверхами, що створює вигляд химерних будівель із дещо скошеною формою.

Фортеці та замки

Міські стіни Стамбула

Незалежно від того, як ви дістанетеся до Стамбула (морем чи сушею), міські стіни з будь-якого боку мають вражаючий вигляд. Стіни Константинополя, споруджені візантійським імператором Костянтином Великим, являли собою ряд захисних споруд, що охоплювали місто з усіх боків і були найвідомішими зразками Пізньої Античності та Середньовіччя. Мармуровоморські стіни захищають підхід до міста з півдня, в той час як стіни Золотого Рогу стоять на варті у північній частині. На заході, простягнувшись на відстань приблизно 6 км від Мармурового моря до верхньої течії Золотого Рогу, наземні стіни Константинополя захищали місто від ворогів і витримували багато облог понад тисячу років, поки місто не було завойоване османами у 1453 р. Ця складна система зовнішніх та внутрішніх стін, веж і ровів, яка частково збереглась до наших днів, в основному була побудована імператором Феодосієм II у першій половині V століття. Відновлювані османами багато разів, сьогодні міські стіни Константинополя нагадують про славу імператорського минулого Стамбула.

Дівоча вежа

Дівоча вежа (турецькою мовою Kız Kulesi), також відома як вежа Леандра із середньовічного візантійського періоду, — це вежа, що знаходиться на невеликому острові, розташованому поблизу південного входу в Босфор біля узбережжя Ускюдара в Стамбулі. Митна станція для кораблів, що прямують із Чорного моря, була побудована на невеликій скелі перед Ускюдаром, стародавнім Хризополісом. Острів був пов’язаний з азіатським берегом оборонною стіною, залишки якої досі видно під водою. Під час підкорення Османом Стамбула в 1453 р. у вежі знаходився візантійський гарнізон. Вежу часто помилково називають вежею Леандра, посилаючись на легенду про Геро та Леандра.

Галатська вежа

Галатська вежа — одна з найвідоміших візуальних ікон Стамбула, яка височіє у районах Бейоглу та Каракьой.

Хоча точна дата будівництва вежі не визначена, можливо, вона вперше була побудована за часів візантійського імператора Юстиніана, близько 507 р. н. е. Споруда була відома як вежа Христа для генуезців, тоді як візантійці називали її Великою вежею. Під час генуезького періоду вежа набула нинішніх форм, коли околиці Галата населяли купці з Генуї, які організували низку економічних та торгових пунктів у Середземному та Чорному морях.

У 1509 році вежа була пошкоджена внаслідок землетрусу, але була відновлена османським архітектором Хайреддіном, який також був архітектором реконструкції комплексу султана Баязида II в Едірне. За часів правління Сулеймана Пишного вежа використовувалася для розміщення в'язнів, яких засудили до роботи на морській корабельні Касимпаша. Наприкінці XVI століття астролог Такійюддін-ефенді (Takiyüddin Efendi) добудував обсерваторію на вершині вежі, але вона знову стала в'язницею під час правління султана Мурата III з 1546 до 1595 р.

У XVII столітті вежа протягом короткого періоду використовувалася османським військовим оркестром «Мехтер», а згодом стала пожежною обсерваторією (у 1717 р.). У 1794 р. пожежа знищила вежу, але її знову відновили і добудували кумбу (виступаючий балкон). У 1831 р. вежу знову зруйнував вогонь і її ще раз відновили, додавши два поверхи та верхівку конічної форми.

Одна із цікавих історій, пов`язаних із Галатською вежею, стосується легендарного османського авіатора Хезарфена Ахмеда Челебі. За словами Евлії Челебі, відомого османського мандрівника, Хезарфен Челебі прилетів з вершини вежі до Ускюдара з прикріпленими до рук крилами. Через цей вражаючий подвиг султан Мурад-хан нібито з підозрою ставився до цього чоловіка і відправив його у вигнання в Алжир.

Сьогодні вежа заввишки 66,90 м є відомою пам'яткою, що приваблює багатьох відвідувачів, котрі насолоджуються вражаючим круговим оглядом Стамбула з балкона.

Діярбакир

Замок та фортеця Діярбакир

Фортеця Діярбакир, споруджена у III столітті (у період римського панування), протягом років розширювалася й укріплювалася. Зміцнені місцевим базальтовим каменем стіни фортеці є другими найширшими та найдовшими оборонними стінами після Великої китайської стіни. Фортеця Діярбакир була внесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО в 2015 році.

Ван

Замок Ван

Фортеця Ван, побудована у IX столітті до н. е. (за часів стародавнього царства Урарту), розташована на східній стороні озера Ван, над руїнами Тушпи, столиці Урартів. Замок протягом багатьох років був власністю мідійців, ахеменідів, вірменів, парфян, римлян, сасанідів, персів, візантійців, арабів, сельджуків, сефевідів, афшаридів, османів та росіян. Кожна цивілізація, якій належав замок протягом століть, наклала свій власний відбиток на споруду. Вони варіюються від напису Ксеркса І від V століття до н. е. до мечеті, побудованої султаном Сулейманом у XV столітті.

Замок Хошап

Замок Хошап, розташований у провінції Ван на дорозі Ван-Хаккарі (Ван-Hakkari), був побудований у XVII столітті. Назва замка пов'язана з прекрасними водами довколишніх річок. Замок побудував вождь племені Махмуді — Сарі Сулейман Махмуді. Його використовували до реформ «Танзімат» XIX століття, які реорганізували провінційну адміністрацію.

Мерсін

Дівочий замок

Сьогодні Дівочий замок (Kızkalesi) розташований на острові у провінції Мерсін, на відстані 300 метрів від берега Середземного моря. Замок був збудований у IV столітті до н. е. і реконструйований у XIII столітті. Побудовані північна та західна бічні стіни є яскравими зразками автентичної кладки з тесаного каменю. Пізніше замок був захоплений: спочатку Караманідом, анатолійським еміратом, а потім османами у XIV столітті.

Готелі та базари

Аксарай

Корчма «Султан» («Алаеддін», Alaeddin)

Побудована в 1229 р. султаном Алаеддіном Кайкубатом I, у період правління династії Сельджуків, корчма «Султан» («Султанхані») є одним з найяскравіших зразків сельджуцької архітектури. Корчма є цікавою пам'яткою архітектури завдяки гравюрам на парадних воротах, а також квадратному кам`яному павільйону-мечеті, розташованому у центрі двору.

Стамбул

«Гранд-базар»

Розташований на історичному півострові на території Стамбула у районі Фатих, «Гранд-базар» є одним із найстародавніших критих базарів у світі. Він займає площу 30 700 квадратних метрів, де розміщено понад 4000 магазинів. Вперше базар був побудований у XV столітті після завоювання Стамбула Фатіхом Султаном Мехмедом, пізніше, в 1701 р., він був розширений султаном Сулейманом Великим і досяг своїх нинішніх розмірів. Базар протягом багатьох років зазнав чимало землетрусів та пожеж, проте ніколи не втрачав своєї величі та важливості. Магазини, які ми бачимо сьогодні, були побудовані в 1896 р. після останнього землетрусу. В наш час базар все ще використовується як торговий центр, у якому працюють 26 000 людей. Щодня сюди приходять від 250 000 до 400 000 відвідувачів, і це одне з найбільш відвідуваних історичних місць у світі.

Базар спецій

Базар спецій — це другий за відвідуваністю базар у Стамбулі, який знаходиться у кварталі Еміненю. Він також відомий як єгипетський базар, оскільки був побудований на прибуток з єгипетської провінції османів у 1660 р. як частина Нового комплексу мечетей на замовлення Хатідже Турхан Султан. Незважаючи на те, що базар продовжує залишатися центром торгівлі спеціями в Стамбулі, є багато інших магазинів, де продають рахат-лукум та інші солодощі, ювелірні вироби, сувеніри, а також сухофрукти та горіхи.

Едірне

Базар «Алі-паша»

Базар був побудований архітектором Мімаром Сінаном у 1569 р. за наказом останнього великого візира султана Сулеймана Герсекі Семіза Алі-паші. Базар має довжину 270 метрів, і на цій території розміщено близько 130 магазинів. Сьогодні на базарі продають одяг, взуття, сумки й інші предмети побуту, а також сувеніри з Едірне.

Корчма «Рустем-паша»

Ще одна цінна історична пам'ятка, побудована архітектором Мімаром Сінаном у 1554 р. на замовлення Рустем-паші, — це чудовий зразок османської архітектури XVI століття. Корчма — це двоповерхова будівля, на фасаді якої розташовані магазини. Незважаючи на те, що сьогодні корчма закрита, її відремонтували у 1972 р. і деякий час використовували як готель.

Медресе (релігійні школи)

Конья

Медресе Каратай

Побудоване у 1251 р. Целалеттіном Каратаєм, еміром Коньї у період правління династії Сельджуків. Медресе особливо відоме завдяки своїм плиткам та прикрасам. Його переобладнали на Музей черепичної справи, де виставлені плитки, предмети декору й артефакти сельджуків.

Сівас

Медресе Ґьок

Медресе Ґьок, побудоване в 1271 році, славиться своїми подвійними мінаретами, що піднімаються по обидва боки від головного входу. На мінаретах є гравюри тварин, зірок та дерев. Назва «медресе» походить від небесно-блакитної плитки, яка була використана для прикрашання будівлі, адже «gök» турецькою мовою означає «небо». Будівля має один внутрішній двір з фонтаном та басейном, до якого можна увійти з головного входу. Внутрішній двір має два відділення, одне з яких веде до масджиду (mescit, молитовної кімнати), а друге — до навчальних класів.

Ерзурум

Медресе з двома мінаретами

Медресе з двома мінаретами (Çifte Minareli Medresesi) знаходиться в Ерзурумі, на сході Туреччини. Хоча точних даних немає, вважається, що медресе було побудовано в XIII столітті під час правління династії Сельджуків. Є найяскравішим зразком медресе того періоду, а також дуже цінною спорудою з точки зору архітектурно-декоративних особливостей. Це двоповерхова будівля, що займає площу 35 на 40 метрів. 26-метрові подвійні мінарети, побудовані із цегли, що дали будівлі назву, знаходяться на північному фасаді. Вони розташовані на восьмикутних основах, встановлених поверх квадратної пристані. Каліграфічний медальйон із зображенням Аллаха, Пророка і чотирьох халіфів нанесений на верхній комплект, а основа прикрашена рельєфом з пальми.

Релігійні пам`ятки

Стамбул

Велика мечеть Айя-Софія

Собор Святої Софії, розташований на історичному півострові в межах Стамбула, в районі Султанахмет, спочатку був побудований у 537 р. у Константинополі, столиці Східної Римської імперії. Собор був спроєктований як державна церква Римської імперії і побудований на замовлення імператора Східної Римської імперії Юстиніана. Церква здебільшого розглядається як зразок візантійської архітектури, оскільки свого часу вона мала найбільший внутрішній простір серед усіх відомих споруд. Будівля була спроєктована Ізодоросом, архітектором та математиком з Мілета. Пізніше собор Святої Софії був перетворений на мечеть — після завоювання Стамбула Фатіхом Султаном Мехмедом. Інтер'єр церкви було змінено, тобто дзвони, вівтар, іконостас прибрали, а мозаїки були покриті штукатуркою відповідно до мусульманської релігії, яка забороняє фігуративне мистецтво, також були додані ісламські релігійні особливості, такі як мінбар та мінарети. Після заснування Турецької Республіки собор Святої Софії був перетворений на музей. Як спадщина християнської та мусульманської культури собор Святої Софії був одним з найвидатніших музеїв світу до 2020 року. Собор Святої Софії був знову відкритий для поклоніння як Велика мечеть Айя-Софія Указом Президента в липні 2020 року, і він вважається зразком світової спадщини людства.

Айя-Іріні (церква Святої Ірини)

Церква Святої Ірини, розташована на першому подвір’ї палацу Топкапи, на історичному півострові в межах Стамбула, була побудована в IV столітті. Хоча будівництво, як правило, приписують Костянтину I, є й інші джерела, які стверджують, що на цьому місці ще раніше існувала церква. Церква Святої Ірини була державною церквою Константинополя, поки у 360 р. не був зведений собор Святої Софії. Церква Святої Ірини була відбудована в 548 р. імператором Юстиніаном I, а пізніше, в 740 р., після землетрусу в Константинополі, вона була відремонтована та прикрашена мозаїками і фресками під час правління Костянтина V. Після османського завоювання Стамбула в 1453 р. церкву закрили у стінах палацу Топкапи і використовували як арсенал. З початку ХХ століття і до 1970-х років храм використовувався як військовий музей, а згодом був перетворений на концертний зал для класичної музики.

Музей Каріє (церква Хора)

Розташований у кварталі Едірнекапі в Стамбулі. Каріє — це місце, де знаходилась церква Хора, яка була побудована за межами міських стін Константинополя як частина сільського монастирського комплексу. Перша назва — церква Святого Спасителя в країні. Пізніше, коли міські стіни були розширені і церква була включена в межі міста, вона стала відомою як церква Хора. Церква була відбудована в XII столітті Марією Дукайною, тещею візантійського імператора Олексія Комніна, і в такому вигляді збереглася до наших днів. Пізніше, в XIV столітті, впливовий візантійський державний діяч Теодор Метохіт додав до її оздоблення знамениті мозаїки та фрески. Мозаїки церкви — один з найвидатніших зразків відродження мистецтва доби палеологів. Після завоювання Стамбула церква була перетворена на мечеть Каріє, а фрески та мозаїки були покриті штукатуркою. У 1945 р. мечеть була перетворена на музей, а завдяки довгій програмі реставрації фрески були розкриті. Мечеть Каріє, слугувала за музей до 2020 р., оскільки розпочався черговий масштабний період реставраційних робіт.

Мечеть Султанахмет (Блакитна мечеть)

Мечеть Султанахмет, або Блакитна мечеть, розташована в районі Фатих на площі Султанахмет, — це архітектурна пам'ятка османської доби, яка збереглася до наших днів. Мечеть була побудована в XVII столітті, з 1609 до 1616 р., султаном Ахмедом I. Мечеть Султанахмет має вражаюче внутрішнє оздоблення. Будівля славиться своєю високоякісною ізнікською черепицею, у якій переважає синій колір. Нижні рівні прикрашені більш ніж 20 000 плитками з більш ніж 50 різними дизайнами тюльпанів. Ще однією важливою особливістю мечеті є її 6 мінаретів, що підкреслюють її велич, також грандіозний інтер’єр, а велика кількість мінаретів додає їй розкоші та пишності.

Мечеть Сулейманіє

Мечеть Сулейманіє, одна з найвідоміших імператорських мечетей османської епохи, була замовлена султаном Сулейманом (Сулейманом Пишним), а роботою займався відомий архітектор Сінан. Побудована на пагорбі, що височіє як на східній, так і на західній стороні Константинополя, мечеть Сулейманіє вражає місцем розташування та грандіозними розмірами. Це була найбільша мечеть у Стамбулі до того часу, поки мечеть Камліка не була побудована у 2019 р.

Van

Церква Ахтамар

Церква Ахтамар знаходиться на острові Ахтамар, що розташований на озері Ван, у провінції Ван на східній стороні Туреччини, і вона була побудована з 915 до 921 р. Церква була споруджена на прохання Гагіка І Арцруні, вірменського короля, а будівництво було доручене архітектору — єпископу Мануелю. Церква побудована із червоного різаного каменю туф, і вона спроєктована як будівля, що складається із чотирьох вестибюлів та має хрестоподібну форму, що називається «типом Хрипсима». Зовні церква прикрашена рельєфами, що зображають релігійні теми. Вони вважаються одними з найвидатніших зразків середньовічного мистецтва. Інтер’єр також прикрашений фресками, на яких зображені сцени з Біблії. Церква була переобладнана під музей у 2007 р., проте вона відкривається для релігійних церемоній раз на рік.

Анталія

Церква Святого Миколая

Церква Святого Миколая, розташована в середземноморській частині Туреччини, є східноримською церквою-базилікою стародавнього міста Мири. Вона була побудована у 520 р. н. е. на місці, де знаходиться ще одна історична пам'ятка — могила Святого Миколая, який сьогодні широко відомий також як Санта-Клаус (або Дід Мороз). Церква вважається однією з найцінніших візантійських споруд в Туреччині не лише завдяки своєму релігійному, але й архітектурному значенню та чудовим фрескам.

Трабзон

Монастир Сумела

Розташований у горах Зігана в провінції Трабзон, на північному узбережжі Чорного моря в Туреччині, монастир Сумела — це православний релігійний комплекс. Хоча дата заснування монастиря невідома, як правило, вважають, що він виник у IV столітті, у період царюванням імператора Феодосія I. Побудований на скелях, до яких пролягала стежка через ліс, монастир є прекрасною спорудою, що славиться своїми фресками, які зображують біблійні сцени з участю Христа та Діви Марії, датованими XVIII століттям. Хоча монастир був занедбаний у 1923 р. і перетворився на музей, 15 серпня 2010 р. після багаторічної перерви тут вперше відбулася православна меса.

Едірне

Мечеть Селіміє

Квадратна мечеть з великим єдиним куполом та чотирма витонченими мінаретами є шедевром архітектури та внесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Найвідомішим архітектором османського періоду, без сумніву, був архітектор Сінан, який жив у XVI столітті, в часи розквіту Османської імперії, у період правління Сулеймана Пишного. Мечеть Селіміє розташована в Едірне, стародавньому Адріанополісі, колишній столиці Османської імперії (до Стамбула). Сам Сінан називав мечеть Селіміє своїм шедевром. Він побудував мечеть Селіміє (з 1568 до 1575 р.) у віці 80 років за часів правління султана Селіма II.

Розташування мечеті дає можливість припустити, що Сінан також був чудовим планувальником міст, оскільки мечеть видно з великих відстаней. Мечеть є кульмінацією централізованих куполоподібних планів Сінана, де великий центральний купол піднімається над вісьма масивними колонами, між якими знаходяться вражаючі заглиблені аркади. Це найкращий зразок мечеті з вісьма колонами. Мечеть прикрашають елегантні куполи, що, здається, сягають до небес, і високі витончені мінарети, характерні для архітектури османської мечеті. Небагато мечетей настільки візуально вражаючі та цінні як зразки архітектури, як мечеть Селіміє. Це не лише мечеть, але і величезний комплекс. Має розміри 190 × 130 метрів і складається з мечеті, двох квадратних медресе, арасти (торгової аркади) та богословської школи. Круглий купол розташований на восьми куполах з мукарнами, які підтримуються вісьма великими колонами. Мукарни виходять назовні і піднімаються, створюючи ефект перекриття та дозволяючи звільнити простір нижче, щоб відкрити вид безпосередньо до купола, що не переривається колонами.

Анкара

Мечеть Хаджі Байрам

Мечеть Хаджі Байрам розташована в районі, що знаходиться на околиці Цитаделі Анкари, в Улусі. Ця територія, де розташовані мечеть Хаджі Байрам та храм Августа, має традиційне історичне планування, яке також включає будівлі османської доби та ранньої республіканської доби, такі як перша будівля парламенту Туреччини, датована 1923 роком. Будівля знаходиться на пагорбі, який був курганом. Ця область була акрополем стародавньої Анкіри, що датується VIII століттям до н. е. Це місце було священним як для язичників, так і для мусульман, оскільки останні побудували своє місто там, де знаходилося попереднє.

Мечеть Хаджі Байрам є однією з найвідоміших мечетей Анкари, і до цього часу це видатна пам'ятка, яка датується XV століттям. ЇЇ реставрували у XVIII столітті та переобладнали, щоб вона відповідала характеристикам сучаснішої мечеті. Найважливішою особливістю мечеті є те, що вона була побудована без купола, натомість для покриття використовували дерев'яну стелю. Мечеть побудував архітектор Мехмед-бей.

Цистерни та акведуки

Стамбул

Цистерна Базиліка

Цистерна Базиліка — найбільше зі збережених підземних водосховищ у Стамбулі. Цистерна розташована на Першій горі, у напрямку на південний захід від собору Святої Софії. У цьому місці до спорудження цистерни знаходилася велика базиліка, побудована між III і IV століттями в ранньоримський період як комерційний, юридичний та художній центр. Споруду зруйнувала пожежа у 476 р. Цистерна Базиліка була побудована за часів правління імператора Юстиніана I, близько 542 р. Її використовували з метою зберігання води для Великого палацу, навколишніх будівель, садів, двориків та інших палаців. Вода, зібрана в цистерні, доставлялася водопроводами довжиною 20 км з Белградського лісу. Також відома як Єребатанський палац (Yerebatan Sarayı), споруда має розміри 138 × 64 м і підтримується 336 колонами, привезеними з різних руїн. Водоємність цистерни становить близько 100 000 тонн. Цистерна, яка згодом забезпечувала водою палац Топкапи, була єдиною старовинною цистерною, яка залишалася у користуванні до недавнього часу. У 1985 р. цистерну відремонтували та добудували дерев'яні майданчики для прогулянок, а з 1987 р. вона слугувала за музей.

Узункемер (Uzunkemer, Довгий акведук)

Довгий акведук є частиною системи водопостачання Керкчешме (Kırıkçeçme), яку побудував архітектор Сінан у 1563 р. за часів правління султана Сулеймана Пишного. Це був найбільший проєкт цього відомого архітектора. Конструкції цієї лінії водопостачання були пошкоджені внаслідок сильної повені того ж року, однак їх швидко відремонтували. Із цієї причини вважається, що будівництво водної системи Керкчешме (Kırıkçeçme) було завершене в 1564 р. Завдяки цій системі підґрунтові води навколо Белградського лісу на півночі Стамбула збираються і постачаються у місто. Система складається з двох основних гілок, відомих як західна та східна гілки. Довгий акведук знаходиться на західній лінії. Вся система складається з 33 монументальних акведуків. Довгий акведук — один із таких акведуків, який складається з 97 арок. Він має 711 метрів у довжину та 25 метрів у висоту.

Кіріккемер (Kırıkkemer, Розбитий акведук)

Кіріккемер (Kırıkkemer, Розбитий акведук) також є частиною системи водопостачання Керкчешме (Kırıkçeçme), яку завершив у 1564 р. видатний архітектор Сінан. Система водопостачання Керкчешме включає 55 374 м трубопровідних ліній з 33 водопроводами. Вона переносить воду з північної частини Стамбула і має два відділення: східне і західне. Розбитий акведук є частиною східної гілки лінії і знаходиться в Кемербургазі. Це трирівневий акведук, який є найвищим акведуком системи і має довжину 207 метрів та висоту 35 метрів. Відомо, що три арки — це залишки пізньоримського періоду. Акведук називають «кірік» (Kırık, що означає «зламаний») або «егрі» (Eğri, що означає «вигнутий»), оскільки він має різкий поворот на 90 градусів з певної точки.

Акведук Валента

Акведук Валента — частина стародавньої системи водопостачання Стамбула. Його залишки є частиною найширшої системи водопостачання, відомої зі стародавнього світу, а саме фракійської системи водопостачання. Вода постачалася з Фракійського півострова акведуком Валента у саме серце міста, досягала Німфеї Максимуму (Nymphaeum Maximum) на Форумі Феодосія (площі Беязит) і, нарешті, заповнювала цистерну Бінбірдірек. Будівництво було завершено за часів правління римського імператора Валента (у 364–378 рр.). Початкова загальна довжина споруди, за оцінками, становила приблизно 971 метр, а висота — 27 метрів. Система продовжувала функціонувати протягом Середньовіччя, але лінія подачі кілька разів переривалася землетрусами та військовими вторгненнями. У XV столітті (в період правління султана Мехмеда II) акведук був інтегрований в основну водопровідну лінію міста.

Лікарні та лазні

Сівас

Велика мечеть та лікарня у Дивригі

Визначна будівля, що поєднує в собі мечеть та лікарню. Велика мечеть та лікарня у Дивригі розташовані на схилах замка Дивригі, у провінції Сівас. Двоповерхова лікарня була побудована в 1228–1229 рр. на прохання Туран Мелек, дружини Ахмед-шаха, і спроєктована архітектором Хюррем-шахом, як і мечеть, побудована на замовлення Ахмед-шаха. У лікарні також є гробниця, в якій були поховані Ахмед-шах і Туран Мелек. Комплекс славиться своєю вишуканою технікою зведення склепінь та різьбленими прикрасами. Яскравий декор прикрашає портали, міхраб, мінбар та причали. Комплекс відомий своїми архітектурними особливостями і входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО з багатими зразками анатолійської традиційної кам'яної кладки.

Амасья

Дарушифа (Darüşşifa) (лікарня та притулок)

Розташована в Амасьї, на узбережжі Чорного моря в Туркменії, Дарушифа (Darüşşifa) вважається оздоровчим центром, що слугує як за лікарню, так і за притулок. Будівля була побудована на початку XIV століття на прохання Ілдіз Хатун (İldiz Hatun), на ім'я її чоловіка Султана Олкайто (Sultan Olcayto), під час панування Ільханату. Дарушифа, створена в рамках турецько-ісламських традицій благодійних фондів, була медичним закладом як для лікування, так і для навчання, де пацієнти обслуговувалися безкоштовно. Буквальне значення слова «darüşşifa» — це «двері до здоров’я». Будівля складається зі склепінчастих залів, склепінчастих кімнат та внутрішнього дворика з арками з двох протилежних сторін. Будівлю спроєктували за зразком класичного медресе. Сабункузаде Шерафеддін бін Алі (Sabuncuzade Şerafeddin bin Ali) був відомим лікарем, який здобув освіту, а згодом працював лікарем у цьому закладі. Йому принесла славу його праця «Хірургічна книга Ільханату» (Kitab-ül Cerrahiya-i İlhaniyye). Людей із психічними розладами тут лікували за допомогою музики, і заклад ще й досі зберігає свої музичні традиції. З 1997 р. будівля відома як Муніципальна академія музики.

Бурса

Стародавні термальні лазні Бурси

Історичне місто на північному заході Туреччини, Бурса (відоме під стародавньою назвою Пруса (Prusa)), славиться своїми природними термальними лазнями. Ці лазні розміщені по всьому селу Чекірге, яке і досі є популярним завдяки своїм термальним готелям та лазням. Стародавні лазні Чекірге були побудовані в VI столітті за часів правління імператора Східної Римської імперії Юстиніана I. Пізніше, в османський період, у 1511 р., візантійські купольні лазні були відремонтовані та розширені за наказом султана Беязида II. Туристи до сьогодні мають можливість відвідати стародавні термальні лазні. Є багато історичних турецьких лазень, де люди насолоджуються «срібною водою» Бурси, яка надходить з легендарної місійської гори Олімп.

Ізнік

Лазні Ізмаїл-бей

Вважається, що невеликий хамам (турецька лазня), розташований недалеко від Стамбульських воріт Ізніка, був приватною лазнею відомого місцевого жителя Ізмаїл-бея. Лазні були побудовані у XV–XVI століттях, і до сьогодні збереглася краса архітектури їх куполів.

Фонтани

Німецький фонтан

Розташований на площі Султанахмет на історичному півострові на території Стамбула, Німецький фонтан, також відомий як фонтан Кайзера, є одним з багатьох історичних фонтанів міста. Деталі для фонтана виготовляли з 1988 до 1901 р. у Німеччині та відправляли їх до Стамбула, де фонтан і був зібраний. Це був подарунок німецького імператора Вільгельма II. Фонтан у восьмигранному неовізантійському стилі має купол, прикрашений золотистими мозаїками, підтримуваний вісьма колонами. Стеля купола прикрашена золотистими мозаїками.

Фонтан Міхрішах Султан

Фонтан був побудований у 1806 р. султаном Селімом III за дорученням його матері Міхрішах Султан і розташований у павільйоні Кючуксу в районі Кючуксу. Незважаючи на те, що архітектор невідомий, споруда є знаменитою і чудово виглядає на старих малюнках із зображенням на березі Босфору.