подивись

Базар Айнали

Ринок Айнали (Айнали Чарши) розташований на проспекті Чарши в центрі міста Чанаккале, його ім’я якого також згадується в народних піснях, і він є одним із важливих символів міста. Відома письмова історія Ринку, про яку згадує в своїх працях Евлія Челебі, один із відомих мандрівників 17-го століття, бере свій початок від османського султана Абдюлхаміда в 19-му столітті. Ринок, який, як вважають, відбудувала Ілья Гальо, одна з видатних єврейських родин Чанаккале, був пошкоджений під час битв при Чанаккале і був знову відкритий після декількох реставрацій. Раніше на ринку знаходились крамниці, де виготовляли упряж та прикраси для коней. Вважається, що назва «Айнали Чарши» (в перекладі з турецької – «Дзеркальний ринок») використовується як своєрідна аналогія, оскільки на ринку продавались шори для коней, які називались «дзеркало».

Троянський кінь

Епічні епоси «Іліада» та «Одісея» про Гомера, який жив на західному узбережжі Анатолії, в сучасному Ізмірі (антична Смірна) у 8 столітті до нашої ери, базуються на усній традиції, яка сягає 2 тисячоліття. Міф про «Троянську війну» та горе тих, хто брав участь у цій війні, дожили до наших днів з рядками епосу «Іліади» та «Одісеї».

«Іліада» Гомера починається на 9-му році війни глибоким гнівом Ахіллеса на Агамемнона, головнокомандуючого арміями Ахи, через що він припинив війну і відступив до свого сховища. Закінчується «Іліада» тим, що Ахіллес повернувся на війну через те, що помер його найближчий друг Патроклос. На війні він вів боротьбу з сином короля Трої Пріама, Гектором, яка його смертю. Після вбивства Гектора, Ахіллес прив’язав його тіло до повозу та протягнув його по околицях Трої. Але потім змилувався і віддав тіло Гектора його батькові, королю Пріаму.

Троянський кінь, що є предметом легенди про Паріса та Єлену, був найкмітливішою військовою хитрістю в історії, яку Одіссей, командувач ахейців, використав для захоплення міста Троя.

Як символ античного міста Троя, кінь був спроектований в 1975 році турецьким митцем Іззетом Сенемоглу, з використанням соснових дерев, привезених з гір Каз (Каздаг); має висоту 12,5 метра та розташований при в’їзді в місто.

Ви можете побачити коня, використаного у фільмі Троя, який був знятий у 2004 році, натхненний Троянською війною, в центрі провінції Чанаккале. Разом із дерев’яним конем, якого ви зустрінете під час відвідування Трої, обидва вони включені в список місць обов’язкових для відвідування з метою зробити фотографії на пам’ять.

Морський музей

Морський музей Чанаккале розташований в фортеці Чіменлік, яка була побудована у вузькій частині протоки в 1452 році з метою захисту Стамбула. Це військовий музей, який був створений для задоволення інформаційних потреб морських та сухопутних воєн 1915 року. У цьому музеї, який діє під командуванням Військово-Морських Сил, експонуються предмети, знайдені на полі бою, та особливі речі, пожертвувані громадськістю.

Музей Пірі Рейс

Також тут знаходиться музей і галерея імені Пірі Рейса, одного з найважливіших картографів світу, географа і моряка, вченого адмірала Галліполі, який жив у 16 ​​столітті.

Музей морських наук імені Пірі Рейса – це приватний музей, який знаходиться в межах Університету Вісімнадцятого Березня (Онсекіз март універсітесі) в Чанаккале під контролем Міністерства культури і туризму та має багату колекцію, яка складається з сотні видів тисяч морських істот.

Фортеця Геліболу, візантійська споруда, побудована в 8 столітті, руїни якої видніються сьогодні на узбережжі, є місцем розташування для галереї імені Пірі Рейса. В музеї знаходяться бюсти, картини та карти, на яких зображений знаменитий моряк, про якого відомо, що він родом з Галліполі. Пірі Рейс намалював карту в Галліполі в 1513 році, і ми наразі маємо лише її частину, яка включає Північну Америку та Атлантичний океан. Беручи до уваги ситуацію та умови науки картографії в столітті, в якому він жив, можна краще зрозуміти важливість цієї цінної карти, яка виходить за межі свого віку і продовжує викликати захоплення навіть сьогодні.

Руїни Трої

Найдавніші поселення Трої, що мають складну та багату археологічну структуру, з 10 різними міськими шарами, що належать до різних періодів, датуються 3000 роком до н.е. Ця унікальна місцевість, яка безперервно заселялась до 500 р. н. е., дозволила жителям регіону контролювати всі торгові операції в той період від Егейського моря до Чорного моря.

Троя – важливе місто з точки зору раннього розвитку європейської цивілізації. Також Троя має культурне значення завдяки внеску Гомера у його роботу під назвою "Іліада" та у творче мистецтво.

Розташована на території провінції Чанаккале, біля підніжжя гори Каз, Троя була оголошена національним парком в 1996 році і була включена до Списку світової спадщини ЮНЕСКО в 1998 році.

Стародавнє місто Троя, відоме в народі здебільшого Троянським конем, розташоване на заході селища Тевфікіє в центральному районі Чанаккале.

Відомо, що Троя, яка розташована на краю бухти, в яку вливаються річки Карамендерес (Скамендер) і Дюмрек, знаходилась дуже близько до моря в перші роки свого існування і поступово віддалялася від нього завдяки алювіям, які несе річка Карамендерес. Місто, яке тисячоліттями руйнувалось війнами та стихійними лихами і багато разів відбудовувалось, поступово втратило своє значення внаслідок віддалення від моря і було покинуте.

Регіон, який відвідують мандрівники з 16 століття, став пагорбом, на якому шари міст накопичуються один на одному через використання необпаленої цегли, яка була виявлена в результаті розкопок.

Найвизначніші споруди мегаронного типу, які є попередниками античних храмів, були помічені в Трої, починаючи з 3000 року до нашої ери. Крім того, починаючи з 2500 р. до н. е., коли залізо ще не було винайдено, у Трої зустрічається кладка технікою різаного каменю.

Музей Трої

Нова будівля музею, яка була спроектована з розумінням сучасних музеїв, отримала назву «Музей Трої» та була відкрита для відвідувачів 10.10.2018. Музей Трої знаходиться на території селища Тевфікіє центрального району провінції Чанаккале, при вході в античне місто Троя, яке було занесено до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО в 1998 році.

Музей складається з 12765 м² закритої музейної території для виставок, сховища, адміністративних споруд, соціальних закладів та 37250 м² відкритих виставкових, ландшафтних та відвідувальних залів на території площею приблизно 90000 м².

У музеї Трої, який був відкритий для відвідувачів 10.10.2018 року, життя Трої та її культур, що залишили свій слід в історичному регіоні Троади, який увійшов в історію завдяки Гомерового епосу «Іліада», представляється відвідувачам у вигляді археологічних історичних розкопок.

Під час відвідування музею відвідувачі можуть познайомитися із сіма історичними періодами: Археологія регіону Троада, Бронзовий вік Трої, «Іліада» та Троянська війна, Троада та Іліон в античні часи, Східно-римський та османський періоди, історія археології та сліди Трої. Відвідувачі можуть дістатися до кожного виставкового поверху, скориставшись пандусом. У тиражному діапазоні, який є вхідною зоною музею, та відноситься до Троади та її околиць, наука про археологію, археологічні та археометричні методи датування та терміни пояснюються схемами, малюнками, текстами та інтерактивними способами з метою забезпечення орієнтацію відвідувачу перед переглядом виставочних поверхів.

Село Тевфікіє / Археологічне село

Село Тевфікіє, яке є найближчим поселенням до руїн Трої, – це археологічне село, яке несе в собі сліди унікальної історії Трої та відображає дух того періоду з усіма його особливостями.

Відвідування стародавнього міста Троя захоплює людей міфологічними, культурними та природними об’єктами, а приємні перерви під час екскурсій організовані таким чином, щоб підкреслити риси троянського періоду, наприклад, покупкою органічних овочів та фруктів.

Меморіал загиблим 57-ого піхотного полку

Меморіал загиблим 57-ого піхотного полку був побудований 12 грудня 1992 року. Цей меморіал є символічним, справжнє місце загибелі воїнів знаходиться в долині Чаталдере, на південному кінці місця подій «Бомба Сирти» (тур. «Bomba Sırtı»).

Цей полк – турецькі збройні сили, які першими зустріли солдатів АНЗАК, що наступали на фронт Арибурну, та відтіснили їх назад. На цьому фронті проявилися лідерські та мужні якості підполковника Мустафи Кемаля.

Меморіал загиблим 57-ого піхотного полку був виготовлений з каменю Кевсер, який зазвичай використовувався при будівництві караван-сараїв Сельчуків та Османської імперії. Навпроти входу знаходиться рельєф із зображенням контратаки 57-го полку 25 квітня 1915 року.

Бухта Анзак

Щороку громадяни Австралії та Нової Зеландії відвідують бухту Анзак.

Довжина бухти, куди 25 квітня 1915 року висадились австралійські та новозеландські солдати, становить 600 метрів. Туристи з Австралії та Нової Зеландії (АНЗАК) щороку долають тисячі кілометрів та приїжджають до Чанаккале, щоб вшанувати пам'ять своїх предків під час ранкової церемонії на світанку.

Пам'ятник Джонкбайири

На схилі Джонкбайири розташовані 3 турецькі пам'ятники. Найновіший з цих пам’ятників – бронзова статуя Ататюрка, яка знаходиться поруч із пам’ятником Нової Зеландії. На постаменті статуї написана особисто від лиця полковника Мустафи Кемаля розповідь про випадок, коли 10 серпня 1915 шрапнельний уламок вдарив йому в груди, але годинник, який знаходився в кишені в області серця, його врятував.

Це один з найбільш жорстоких і кривавих фронтів Галліпольських воєн. Тут було встановлено 5 "меморіальних написів" на честь загиблих героїв війни.

Центр презентації військової історії Чанаккале

Центр презентації військової історії Чанаккале був відкритий 7 червня 2012 року, щоб назавжди вшанувати та зберегти пам’ять про бойові дії в Чанаккале, які є прикладом безпрецедентного героїзму.

У двох із 11 різних анімаційних залів, створених за допомогою передових технологій моделювання події та проводяться тривимірні проекції, а також у трьох окремих кімнатах за допомогою рухомих платформ транслюються важливі події битв під Чанаккале. Для іноземних відвідувачів також доступні трансляції на семи різних мовах (англійській, німецькій, французькій, російській, японській, італійській та арабській).

В комплексі знаходяться: виставковий зал, що складається з двох поверхів, де експонуються об’єкти та діорами, використані в битвах під Чанаккале; бібліотека, де зібрані опубліковані матеріали про битви під Чанаккале; а також сувенірна зала.

Музейні розповіді, які починаються з передвоєнної ситуації в Османській імперії в 1914 році та самого ходу війни, також включають: історію мінного загороджувача Нусрет; бойові плани союзних військ; тривимірну трансляцію героїзму ефрейтора Сеїда в бастіоні Румелі Меджідіє; плани сухопутних боїв, які зображені на тривимірній карті та зображення воєн того періоду з використанням спеціальної техніки; а також трансляції, що демонструють розмову Мустафи Кемаля з солдатом на фронті.

Було встановлено виставкову площу, яка розкинулась на два поверхи, де експонуються такі предмети, як зброя, інструменти, спорядження, особисті речі та листи, використані в битвах під Чанаккале. У виставковому залі експонуються спогади та предмети з битв під Чанаккале. Крім того, рельєфи, що зображують сцени з битв під Чанаккале, прикрашають стіни виставки.

Центр презентації військової історії Чанаккале – перший у світі за рівнем одночасного використання плівки та голограми.

Античне місто Александрія Троада

Місто Александрія Троада – стародавнє поселення, засноване в 311 р. до н.е з ім’ям Антігонея, та після 306 року до нашої ери його назву змінили на Александрія Троада на згадку про Олександра Македонського. Завдяки своєму розташуванню у точці з’єднання між Європою та Азією, місто навіть думали зробити столицею Римської імперії.

Подібні думки були й в імператора Костянтина, але врешті-решт було вирішено, що столицею імперії буде Стамбул (Константинополь).

Друге відродження міста відбулося за часів римського імператора Октавіана Августа. В середині І століття до нашої ери Август створив тут колонію для відставних римських солдатів і підтримав перетворення міста на римський мегаполіс.

Черговий золотий вік міста відбувся в 2 столітті нашої ери. Герод Аттік Афінський, один з найбагатших людей в античному світі, побудував визначний водний шлях, що проходив від гори Чигри до Александрії Троади.

На схід від міста розташовані Неандрійські ворота – величезні водні ворота з круглим внутрішнім подвір’ям та вежею з кожного боку, що датуються 3 століттям до нашої ери.

Подорож Святого Павла до Європи з метою поширення християнства розпочалася в 52 році нашої ери з цього міського порту.

Великий місцевий хамам разом із водним шляхом був побудований у 135 році нашої ери. Споруда, більша частина якої зберігалася до 1809 року, внаслідок землетрусу зруйнувалась. Це один з найбільших хамамів в Анатолії часів Римської імперії.

У найвищій точці міста в період еллінізму був побудований величний театр. З цього пагорба відкривається панорама на Неандрію, розташовану на горі Чигри на сході, острів Лесбос (Мітіліні) на півдні, Тенедос (Бозджаада) на заході та протоку Дарданелли на півночі.

Руїни храму Аполлона Смінтейона

Рештки доісторичного поселення, датованого приблизно 5000 р. до н. е., були знайдені в священній місцевості Аполлона Смінтея (Смінтейона). Священна місцевість Аполлон Смінтея (Смінтейона) розташована в селищі Гюльпинар району Айваджик, за 100 км на південь від Чанаккале.

Цей багатий водними ресурсами регіон живиться підземними джерелами. Велика кількість води в регіоні в елліністичну епоху, період, коли був побудований храм, була символом культу Аполлона. Богу Аполлону завжди потрібна була вода, щоб виконувати ритуали пророцтва. Саме тому храм був побудований у цій місцевості.

Святилище Аполлон Смінтейона – це друга за значимістю священна місцевість Троади після храму Афіни в місті Троя. Його важливість полягає в тому, що це єдиний приклад відомих культів Аполлона в Анатолії із символом миші. Аполлон Смінтей з'явився в регіоні Троади як Бог, що захищає фермерів від мишей.

Ассос

Ассос – античне портове місто, що знаходиться на території селища Бехрамкале в районі Айваджик, за 87 км на південь від Чанаккале. Арістотель, відомий філософ античної ери, який також зробив важливі дослідження області зоології, біології та ботаніки, деякий час проживав в місті Ассосі, яке також відоме як місто філософії.

Значна частина стін довжиною 4 км, що оточують місто, збережені і сьогодні. Храм Афіни, розташований в акрополі, є одним із найстаріших доричних храмів в Анатолії, побудованих в епоху Архаїки.

Серед цих історичних руїн в акрополі, храм Афіни – найкраще місце, щоб спостерігати чудовий краєвид на затоку Едреміт на заході сонця. Вниз від Акрополя розташовані: агора (ринок-чарши), гімназія (центр розумової та фізичної культури), театр, булевтерій (будівля міської ради) та некрополь (античне кладовище). Більша частина театру на 4000 місць була збережена. У північному куті акрополя знаходиться мечеть з одним куполом, яка була побудована за наказом османського султана Мурата I у 14 столітті.

Природний парк Аязма Пинари

Історія району Байраміч, на території якого розташований природний парк Аязма Пинари, веде свій початок з Королівства Троя. Хоча поселення в Байрамічі та його околицях датуються дуже раннім періодом, кількість руїн, які збереглися до наших днів і які можна відвідати, дуже невелика.

Аязма – це назва джерела або потоку води, який православні християни вважають священними. Ця назва вживається і сьогодні. Джерело, яке було названо на честь природного парку Аязма Пинари (тур. пинар – джерело), продовжує називатися Аязма, як його називали християни в ті часи.

Бабакале

Селище Бабакале належить до району Айвачик провінції Чанаккале. Це найвіддаленіша точка азіатського континенту, який є найбільшим континентом в світі в географічному плані.

Можна задокументувати свій візит Бабакале сертифікатом, так само як і в Кабо-да-Рока, де закінчується європейський континент.

Також в Бабакале можна відвідати фортецю Бабакале, яка є останньою фортецею, побудованою Османською імперією. Бабакале з його чудовим краєвидом зі стін фортеці, кольором моря та слідами історії є місцем, яке варто побачити.

Бозджаада

Острів, раніше відомий як Тенедос, сьогодні відомий як Бозджаада, знаходиться за 4 морські милі від материка (причал Гейіклі), і схожий на рай зі своїми будинками та вулицями, що зберегли старинну архітектурну фактуру, темно-синім морем, спокійними пляжами, пагорбами з ароматом чебрецю та виноградниками, де виготовляють смачні вина. Це острів, який можна відвідувати в будь-який з дванадцяти місяців року, щоб поспостерігати за заходом сонця з місця, де на самому західному кінці острова розташовані вітряні турбіни та маяки; прогулятися та покататися на велосипеді по не надто вибоїстих дорогах; зайнятися кайтсерфінгом на пляжі Чайир; дослідити красу підводного моря в бухті, яка є один з найважливіших пунктів для дайвінгу в Егейському морі.

Фортеця Бозджаада, яка при наближенні до острова привертає увагу своїми восьма бастіонами та своєю величністю. Точно невідомо, коли і ким вона була побудована, але відомо, що вона використовувалася в венеціанський, генуезький та візантійський періоди.

У внутрішній частині фортеці є виставка, де експонуються історичні та етнографічні артефакти, пов’язані з островом Бозджаада.

Гьокчеада

Гьокчеада – найбільший острів Туреччини, розмір якого приблизно у вісім разів перевищує розмір острова Бозджаада, до якого можна дістатися на поромі з порту Кабатепе. Острів, який до 1970 року називався Імроз, оскільки являється в північному егейському регіоні найзахіднішим краєм Туреччини, має титул «останнє місце, де заходить сонце». Острів, історія якого сягає 7000 років до нашої ери, та згідно зі знайденими тут археологічними артефактами, являється місцем безперервних поселень, зачаровує відвідувачів своєю старинною сільською архітектурою, церквами та брукованими вулицями.

Гьокчеада – острів, який славиться багатством свого природного життя завдяки різноманітності флори, фауни та великій кількості водних ресурсів. Вирощування оливок – ремесло, яке сягає сивої давнини. На острові можна побачити 300-400-річні оливкові дерева. Органічне сільське господарство, яке розвивається останніми роками, відіграє важливу роль в майбутньому острова. Гьокчеада завдяки своєму унікальному географічному положенню та вітряному клімату вважається одним із провідних центрів для серфінгу не тільки в Туреччині, а й в усьому світі.

Вівтар Зевса

Гомер згадує в «Іліаді», що боги жили на горі Іда, і звідси вони спостерігали і керували Троянською війною. Також в цьому епосі зазначається, що тут жив Зевс, бог богів, який спостерігав і керував війною. Дослідники, що працювали в регіоні, також вважають, що це високе місце, побудоване на пагорбі з видом на море та затоку Едреміт, належить головному богу Зевсу.

Місце, визначене як Вівтар Зевса на пагорбі Деде, було створено шляхом обробки скельної маси. До цієї скельної маси ведуть вирізьблені в скелі сходи. Тут розташовані вівтарні ніші, платформи для сидіння та вирізьблена всередині цистерна. Цю цистерну, яка має розмір кімнати під вівтарем і заповнена воду, називають Зевсовою печерою.

Поруч із стародавнім вівтарем знаходиться могила Ердема Деде, який брав участь у війнах під Чанаккале. У цьому вигляді Вівтар Зевса і його околиці продовжують залишатися священною місцевістю і сьогодні.

Античне місто Паріон

Паріон розташований у східній частині протоки Дарданелли на узбережжі Анатолії, де він розширюється до Мармурового моря. Сьогодні центр античного міста знаходиться в межах провінції Чанаккале, району Біга, селища Кемер.

Паріон, прибережне місто Мармурового моря, вважається містом Троади, особливо враховуючи дані, отримані з території некрополя.

Паріон двічі оголошувався містом колонією: вперше – в 478-477 р. до н.е. в період правління Юлія Цезаря або Августа, коли Паріон був членом Союзу Делос; вдруге – в часи правління Адріана.

Паріон, який з початку 2 століття нашої ери був містом християнських громад, не втратив свого значення у візантійський період і став важливим єпископським центром.

Вважається, що мармурова статуя, уламки якої були знайдені ​​в 2012 році під час розкопок в одеоні, який є однією з ділянок, розкопаних в Паріоні, та однією з важливих споруд, належить жінці, одягненій в одяг притаманний 2 столітті нашої ери, і цією жінкою є богиня Артеміда.