Гебеклі-Тепе — початок людства у Шанлиурфі
Гебеклі-Тепе — це місце надзвичайного наукового й культурного значення. Чому? Бо, мабуть, це найстаріший храм, побудований людством. Незважаючи на те, що на нього звертали увагу ще 1963 року, лише 1994 року німецький археолог Клаус Шмідт заявив про його значення, коли почав вивчати місцевість.
Викладені там величезні камені — найдавніші мегаліти, відомі на сьогоднішній день. Їм близько 11 000 років, тож вони на 6000 років старші за Стоунхендж. Люди, які ставили їх на той пагорб, не мали жодних металевих інструментів, і навіть не знали, що таке гончарний посуд. Відкриття Шмідта й подальші дослідження затьмарюють те, що колись було віхою, яка поклала початок людській релігії.
Гебеклі-Тепе, або «Пузатий пагорб», знаходиться приблизно в 10 км від Шанлиурфи. 2018 року він був внесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Халфеті, Шанлиурфа
Халфеті засновано 855 року до н. е. ассирійським царем Шалманасером II. Воно розташоване в 102 км на схід від Газіантепа та було одним із сіл, що постраждали від дамби Биреджик і її водосховища. На відміну від інших, воно не було повністю затоплене водами Євфрату, але частина села не уникнула затоплення.
Ви можете побачити мечеть на березі нового озера. Якщо поглянете на поверхню води, то побачите обриси будинків, які були затоплені, — майже сюрреалістичне видовище.
Незважаючи на те, що ці зміни перетворили територію на привабливе для туристів місце, у Халфеті не так багато варіантів розміщення, здебільшого тому, що село є частиною руху «Повільне місто», який виступає за спокійний і неквапливий міський розвиток.
Поруч із Халфеті є фортеця Румкале, яка була побудована ассирійцями й потім занедбана, а також напівзатоплене село Савашан Кею (Savaşan Köyü).
Ви можете здійснити прогулянку на човні від Халфеті до Румкале, де на вершині пагорба є цікава фортеця, а потім до Савашану.
Щоб дістатися до Халфеті з Газіантепа чи Шанлиурфи, спочатку потрібно доїхати автобусом до Биреджику, а потім, з ринку, ще одним до Халфеті.
Гора Немрут, Адияман
Гора Немрут є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО з 1987 року. Вона відома скульптурами, створеними за часів царства Коменген — територіальної одиниці, яка з’явилась після падіння імперії Олександра Македонського.
Ця держава проіснувала лише 200 років і згодом була приєднана до складу Римської імперії. Але поки вона існувала, то була відома своїми некрополями й гробницями. Це місце, де знайшов упокій цар Антіох I. Саме його меморіал ми знаходимо на вершині Немрута Даги.
Статуї мають висоту від восьми до дев’яти метрів. Тут є зображення монархів, левів, орлів і різних грецьких, вірменських та середньовічних божеств. Спочатку статуї зберігались цілими, але в певний момент зазнали наруги вандалів: голови статуй розкидані по місцях, де їх можна побачити і сьогодні.
Крім того, є барельєфи та мавзолей, який на думку деяких, повинен бути могилою царя, тому що виконаний в тому ж стилі, що й скульптури. Але не всі археологи підтверджують цю гіпотезу.
Село Гюльґозе, монастир Гюнгьорен і Мор Гавриїл у Мардіні
Гюльґозе — це гірське село, розташоване лише в 11 км на схід від району Мідьят. Поселення було створене приблизно X століття.
Зараз Гюльґозе — дуже цікаве місце. Тут проживає лише 12 родин та є кілька зруйнованих кам’яних будинків. Ви знайдете три церкви, які можна відвідати.
Гюнгьорен знаходиться недалеко від Гюльґозе, але на відміну від цього села, сюди нелегко дійти пішки. Він знаходиться у 25 км на південному сході від Мідьяти, тож, щоб відвідати його, вам знадобиться машина.
Це невелике село, в якому мешкає менше 200 чоловік — сирійських християн, — розташоване на вершині пагорба в оточенні лісу. У селі є церква, яка датується 778 роком, але її головною пам’яткою є монастир Мор Гавриїл, що за два кілометри від неї.
Мор Гавриїл, також відомий як Дейрулумур, є найстарішим сирійським монастирем у світі. Він був створений 397 року Мор Шмуелем і його учнем Мор Шемуном. У VI столітті там проживало 1000 ченців, які навіть отримували прямі пожертви від візантійських імператорів. Монастир все ще діє, і його можна відвідати й залишитися на ніч з дозволу монахів.
Зевгма, Газіантеп
Зевгму було засновано 300 року до н. е. Селевком І Нікатором, одним із полководців Олександра Македонського. Названа на честь мосту через Євфрат, Зевгма у перекладі з давньогрецької означає «міст» або «прохід».
256 року до н. е. Зевгма була завойована римлянами, тож перехід до складу Візантійської імперії був закономірним. 256 року до н. е. король Сасанід Шапур I зруйнував місто, яке протягом тривалого часу не відновлювалось і так і не повернулось до процвітання, яке було раніше.
Напади арабів призвели до того, що місто покинули. Пізніше ця територія була заселена, але від’єднана від старої Зевгми.
Як і кілька інших місць регіону, що мають історичне значення, Зевгма була частково затоплена через створення дамби та її водосховища. Згідно з підрахунками, близько 25 % площі міста знаходиться під водами Євфрату.
Чудовий музей мозаїки Зевгми в місті Газіантепі був створений з експонатів, знайдених у місцевості, поки її не затопило.
У будь-якому випадку археологам, які продовжують працювати у Зевгмі, є ще багато чого досліджувати й розкопувати.
Старе місто в Діярбакирі
Діярбакир — це місто з кількістю населення, що приблизно становить один мільйон жителів, та багатовіковою історією.
Вирізняється вражаючими чорними стінами, спорудженими із базальтового каменю, і чотирма головними воротами, по одному на кожну частину світу.
У цьому місті є що подивитися: Археологічний музей, розміщений у колишній в’язниці; велика мечеть Діярбакир, побудована в XI столітті; найстаріша в Туреччині вірменська церква Святого Георгія ХVІ століття, яка нещодавно була відновлена, — становлять тільки декілька прикладів.
Якщо у вас є можливість, особливо якщо є знайомі в цих місцях, відвідайте Денгбей Еві — будинок, де зберігається давня традиція розповіді історій, і де навіть сьогодні збираються старші люди, щоб випити чаю, заспівати й поділитися історіями.
Територію фортеціДіярбакиру 2015 року було включено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Хасанкейф у Батмані
Найзоряніший період Месопотамії був під владою артукидів, після того як 1101 року н. е. Хасанкейф став столицею й одним з найважливіших центрів на Шовковому шляху. У той час він був відомий як «Замок у скелі» (Hısn Keyfa). Міст, який колись йшов через річку Дікле (Тигр) і з’єднував дві частини міста зі зруйнованим палацом всередині цитаделі, викликає привидів зниклої династії. У мавзолеї Зейнел-бея XV століття, привабливо прикрашеному бірюзовими плитками, відчувається вплив персів.
Червона медресе (Kırmızı Medrese) в Ширнаку
Червона медресе була побудована на руїнах стін на заході міста. Усередині медресе є родинні кладовища, що належать давнім правителям Джизре, і могила Молли Ахмеді Джизірі — вченого, поета й письменника. Точну дату будівництва не можна встановити через відсутність документів. Експерти відносять будівлю до першої чверті XIV століття.
У внутрішній частині медресе є внутрішній дворик, а в західній і північній частинах — класи, їдальні й приміщення для вчителів. На південному заході медресе ви побачите кімнату у вигляді квадрату, яка прикрашена красивими малюнками.
Медресе назвали Червоною, оскільки вона була побудована з червоної цегли, що типово для Джизре.
Кургани в Сіїрті
Кургани Гузір (Güzir), Тюрбе (Тürbe), Башур (Başur) прикрашені прекрасними бронзовими надгробними подарунками. Курган Хаттепе/Тілл (Çattepe/Till), створений в ранній період Римської імперії, є видатним прибережним містом на перетині річок Ботан і Тигр, і одними з найбільш розкопаних археологічних пам’яток міста.
Якщо ви прислухаєтесь, то зможете почути шепіт історії, що лунає з цитаделей Кормаса, Дерзіна й Ширвана (Кюфе). Міст Насреддіна й Герре Інн, велична мечеть Улу є історичними пам’ятками міста з мінаретами, прикрашеними чудовим кахлем, і незліченними святинями, які нагороджують цей осередок титулом «місто Евлії» або «місто Святої людини».
Заблукайте в лабіринтах вулиць з вузькими проходами під назвою «сабат» (sabat), прогуляйтеся біля висічених у скелях будинків, що звуться «кас» (cas), —- чудових прикладах майстерності, — та не забудьте відвідати могилу Ісмаїла Факірулли, щоб побачити механізм заломлення світла. Ця пам’ятка внесена до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО 2015 року й належить музею Ібрагіма Хаккі Хазретлері. Ви будете в захваті, побачивши, як різні культури, релігії, традиції та звичаї існують поруч, не руйнуючи один одного.
Традиційні методи виробництва оливкової олії у Сіїрті
Оливки, які дозрівають наприкінці осені, збирають і привозять на заводи в Кілісі. Для видобування оливкової олії традиційними методами оливки привозять в майстерні, що називаються махсара. Ці оливки подрібнюються жорнами, продовжуючи тисячолітню традицію. Єдина відмінність полягає в тому, що раніше люди використовували коней, віслюків або мулів, а сьогодні цей обов’язок виконує потужний двигун.
Починаючи з середини листопада, ви можете відвідати оливкові млини й на власні очі побачити процес виробництва оливкової олії.
